nikolai_karpitsky (![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
nikolai_karpitsky) wrote2021-03-09 07:29 pm
nikolai_karpitsky) wrote2021-03-09 07:29 pm
Entry tags:
Про книгу Садгу Махараджа
Десять років тому в селі Кандинка біля Томська знесли будинки вайшнавів тільки за те, що вони були вайшнавами. Я тоді з ними ніяк не перетинався, а до Товариства свідомості Крішни ставився з великим упередженням. Однак саме цей випадок запустив ланцюжок подій, який привів до того, що я переїхав в Україну і тепер живу тут, у Слов'янську.
Після знесення будинків вайшнави стали ініціаторами круглого столу «Міжрелігійний діалог». У той час я викладав у медичному університеті й не думав про жодну громадську діяльність. Пам'ятаю, коли вайшнави зателефонували мені, я ще вагався, йти чи не йти на зустріч. У той час Садгу Махарадж працював над книгою, а я якраз полемізував з позицією ІСККОН. Домовилися про відкритий диспут. Але тут почався суд над «Бгаґавадґітою як вона є» і я несподівано для себе перетворився з критика в захисника. В особистих бесідах ми продовжували дискутувати, і Садгу Махарадж багато в чому мене переконав. Саме тоді, перед черговим засіданням суду він і попросив мене написати передмову до його книги - першої суто філософської книги в традиції ІСККОН.
Після перемоги в суді я був змушений переїхати в Ханти-Мансійськ, при цьому щорічно їздив в Україну. Садгу Махарадж допоміг мені познайомитися з українськими вайшнавами, і я почав читати лекції у релігієзнавчій школі «Вайшнавська традиція крізь століття» у Дніпропетровську. Потім почалася війна, і після поїздки в Україну у воєнний час мене звільнили з Югорського державного університету. Знову шукати роботу в Росії було безглуздо, і я переїхав в Україну, де перший час жив завдяки підтримці вайшнавів, поки не знайшов роботу викладача.
У зв'язку з таким ювілеєм записав відеоролик про книгу Садгу Махараджа.
Після знесення будинків вайшнави стали ініціаторами круглого столу «Міжрелігійний діалог». У той час я викладав у медичному університеті й не думав про жодну громадську діяльність. Пам'ятаю, коли вайшнави зателефонували мені, я ще вагався, йти чи не йти на зустріч. У той час Садгу Махарадж працював над книгою, а я якраз полемізував з позицією ІСККОН. Домовилися про відкритий диспут. Але тут почався суд над «Бгаґавадґітою як вона є» і я несподівано для себе перетворився з критика в захисника. В особистих бесідах ми продовжували дискутувати, і Садгу Махарадж багато в чому мене переконав. Саме тоді, перед черговим засіданням суду він і попросив мене написати передмову до його книги - першої суто філософської книги в традиції ІСККОН.
Після перемоги в суді я був змушений переїхати в Ханти-Мансійськ, при цьому щорічно їздив в Україну. Садгу Махарадж допоміг мені познайомитися з українськими вайшнавами, і я почав читати лекції у релігієзнавчій школі «Вайшнавська традиція крізь століття» у Дніпропетровську. Потім почалася війна, і після поїздки в Україну у воєнний час мене звільнили з Югорського державного університету. Знову шукати роботу в Росії було безглуздо, і я переїхав в Україну, де перший час жив завдяки підтримці вайшнавів, поки не знайшов роботу викладача.
У зв'язку з таким ювілеєм записав відеоролик про книгу Садгу Махараджа.